Головна Про нас План заїздів Заявка Контакти
Тел.: (044) 332-77-47 моб.т.: (050) 410-79-32
Про табір
Літній відпочинок для хлопців
Літній відпочинок для дівчат
Фотогалерея
Відеогалерея
Відгуки
Заявка
Контакти
Останні новини:
28-09-2015
Анонс конкурсу "Я козацького роду!"
докладніше >>>
22-08-2015
Посилання на фото відпочинку в "Козацькій Фортеці"
докладніше >>>
11-06-2015
Увага! 13 червня офіс не працює
докладніше >>>
Всі новини >>>
Головна / Відгуки

Відгуки

 
 
Відгуки батьків
 
Марічка Кормушкіна головний редактор "Мир Семьи": 
 
    Моя доця вже другий рік поспіль їздить до табору «Козацька Фортеця».
До цього я чула розповіді мам хлопчаків, які там побували, потім ми почали в нашому журналі друкувати статті про табір. І якось зрозуміла, що із захопленням і ентузіазмом ділюся почутим з рідними, друзями і знайомими.
    Одним словом, відправила свою малу «на перевірку»:). На початку було якось незатишно від того, що не можна брати з собою мобілку, а дзвонити питати про дитину – тільки в певні години. Чесно, дуже переживала, навіть трохи обурювалася. Тепер вже розумію, наскільки це правильно – і в результаті спокійніше – і батькам, і дитині, бо нині ми, батьки звикли надто контролювати життя діточок (згадаймо-но себе, малих, і наших батьків) і ледь що панікувати. Одне слово, дякую за набуття рівноваги:). До речі, якщо перші два дні дочка по телефону ниючи «звикала до козацької їжі», то потім їй просто не було коли (!) зі мною говорити.
    Остаточно стала щирою шанувальницею «Козацької фортеці», коли донька приїхала додому – в авто, дорогою від Петрівки до будинку вона безперервно співала українських патріотичних (дуже цікавих, до речі) пісень, тараторила про все на світі, не даючи слово вставити – про душевних курінних і стрільбу з лука й гвинтівки, про вечірні ватри і веселу біганину до річки, про шовковицю прямо з дерева і купання по 10 разів на день… Про кобзаря і про
нічні «сполохи», про колективні присідання за запізнення і нагородні квіточки на поясі, про перегони на човнах-довбанках (за куліш на тому березі:)) і про катання конях… Про основи самооборони і плетення кіс… Про героїчних українських жінок і про смачну молочну гречану кашу з оладками і повидлом… Так ми приїхали додому, а вона ще й не збиралася закінчувати:).
Одне слово, моя дочка за 10 днів не просто файно відпочила, вона навчилася стільки!! Хочу висловити велику вдячність і організаторам, і працівникам табору, і курінним, які прививають дитині справді багато хороших якостей, котрі вона не завжди може отримати в нашому міському, дещо рафінованому житті.
    Питання, чи поїде дочка в «Козацьку Фортецю» й цього року, не стояло. Причому вона просила щонайменше дві зміни:).
    Хочу додати суто свої враження – цього року побувала в таборі у Великому Перевозі особисто: надзвичайно гарне місце!! З величезного пагорба, на якому розміщується табір, величний краєвид, здається видно пів-України! Дух перехоплює?! І весела, загоріла, зарум’янена мала – знову тріскоче без упину: і про коней, і про ватру, і про суниці (якими тут встелене все!), і про цілющі трави, і про свої перемоги, і про друзів.
    Щира подяка «Козацькій Фортеці» за найкращі враження і здобуті знання!
 
Анна:
    Хочу залишити відгук про табір "Козацька фортеця" - мій син там був у 2010 році, і їде туди знову у червні 2011 але вже не сам а з двома друзями. Можу сказати, що це відпочинок не для слабаків. Я б сказала, що там певного типу - лицарська школа. Дуже корисно для нашої компютеризованої молоді сьогодні. Діти живуть в обладнаних наметах, сплять у спальниках, купаються в озері (звичайно є й душові...але мабуть так цікавіше:))), їздять верхи - тобто комплексне спілкування з природою на 10 днів. (форум аgnatrevel)
 
Світлана Шалько,  м.Українка Київська обл:
 
Минулого 2009р. моя дочка Влада вперше відвідала табір "Козацька фортеця", тоді їй було 9 р. Їй і нам дуже сподобалося, можна сказати, ми були в захваті і відеї і від її втілення. Цього літа питання не стояло: їхати чи не їхати? Влада навіть умовила купити їй путівки на два заїзди. Мені здається, як би була можливість, вона там би була ціле літо. Після наших розповідей, дві подруги дочки відпочили цього літа в таборі.
 Велика подяка всім організаторам, усім курінним! Це прекрасні люди, які виховують наших дітей у любові до рідного краю, знайомлять з нашою історією, традиціями, вивчають багато пісень.
 Зараз дуже часто батькам не вистачає часу на виховання своїх дітей, тому їх виховує телевізор та комп’ютер, вплив яких, мені здається, не зовсім корисний.
 А тут діти міцнішають фізично і духовно дорослішають. Цілий день діти перебувають на свіжому повітрі, купаються в озері, плавають в лодках-довбанках, тренуються, стріляють з лука, навчаються їздити верхи, а ввечері - ватра, і ще багато-багато чого...
 
Юлія Гримчак, м.Київ:
 
Дякую організаторам. До речі, мої дівчата навчилися за 10 днів більше, ніж за все попереднє життя. Тепер кожного разу, коли їдемо в машині, чоловік просить їх заспівати що-небудь із козацьких пісень. Не соромно, коли на конях катаються. Взагалі, спасибі Вам велике! Особлива подяка Вікторії за її терпіння і труд.
 
Оксана Бабак, Полтавська обл:

    Влітку 2008 року мій син відпочивав у гопаківському таборі “Вереміївська Січ на Дніпрі”.  Відправляючи туди дитину, я мала сумніви, - раніше він  відпочивав із однокласниками у звичайних таборах з будиночками, ліжками, гарячою водою та іншими зручностями. А тут раптом дитина житиме у наметі, серед лісу, з чужими людьми, - як і кожна мама, я переживала, хоч і думала – нарешті він відірветься від телевізора та комп’ютера. Не минуло і доби, подзвонила дізнатися як він: “Може тебе забрати? – питаю, “Ні”, - сказав син. Часто ми не говорили – адже у таборі не було де зарядити мобільний.
    Коли повернувся додому – не впізнали. Засмаглий, змужнілий. Тільки і розмов було, що про табір: як бавилися, купалися, вчилися битися, стріляли, їздили верхи, слухали розповіді про козаків. Приємно, що дітям там прививали любов до історії, традицій, та здорового способу життя О 10 вечора – вклався спати згідно таборового режиму! У нас завжди були проблеми з апетитом – то борщу не хотів їсти, то каша не до смаку. Після табору почав їсти усе. Говорив, що за переведені харчі – відтискалися. А ще відмовлявся сідати до столу доки не збереться уся родина. Так їх учили в таборі. Кілька тижнів у домі постійно були гості – друзі та родичі приходили дивитися фото та відео з табору. Нічого подібного раніше не бачили. Синові однокласники відпочивали у звичайних таборах. Спілкуючись з їх мамами чула нарікання: “Мій там курити пробував, а мого побили… дівчата після дискотеки”. “А у нас у таборі щовечора була ватра і співи козацьких пісень, а не якась дурнувата дискотека!” – говорить мій Юрій з ноткою зверхності. Дуже важливо, щоб у підлітковому віці дитина не пристрастилася до шкідливих звичок. Але заклики до здорового способу життя з вуст наставників-козаків звучать переконливіше ніж від мами.
    Ще зима, а син уже водить мене по магазинах  - вибирає похідний рюкзак, - козак збирається на Січ. (2008р)
 
 
Віктор Рябоконь м. Київ:
 
     Минулого літа наш син Ростислав був у козацькому таборі. Ми хвилювалися, адже вперше відпускали дитину саму так далеко з дому, але завдяки тому, що був постійний зв’язок з тренерами нам було спокійніше. Син за 10 днів змінився, подорослішав, став здоровішим, засмаг. Цього року теж планує їхати, адже так багато вражень отримав від козацького відпочинку. У таборі він вперше скуштував козацький куліш приготований на живому вогні. Вдома ми таких страв ніколи не готували.
Він займається гопаком уже другий рік, і я помічаю, що тренер, Віктор Овчаренко, для нього часом ближча і авторитетніша особа ніж шкільні вчителі,  і навіть ми з мамою. Але не ображаємося,  адже тут дитина доглянута і отримує справжнє чоловіче виховання.  (2009р)
 
Володимир Мартинюк м.Київ:
 
    Ми відправили сина в козацький табір усвідомлюючи, що там будуть "спартанські" умови, адже у  8 років хлопчик має дорослішати, готуватися до життя і розуміти, що комфорт, затишний будиночок та гаряча вода є не всюди і не завжди, але жити можна і без цього. Спочатку в дитини був легкий шок, - ми говорили по телефону і відчували, йому непросто, але потім звик і освоївся серед козаків. Були навіть якісь покарання за непослух, але, думаю, це теж потрібно. Річ у тому, що Стефан у родині наймолодший і виховується у товаристві трьох старших сестер. Звичайно ж його балували, а хлопцю потрібно інше. У Таборі він відучився від капризування, і почав поводитися як справжній чоловік. Від нового року постійно питає: “Коли ви мене запишете в табір, і бажано  на всі зміни”, то напевне йому там сподобалося. Ми перейшли у нову школу, то в сина був конфлікт з класом -  друзі не вірили в існування бойового гопака, говорили:” Що ти вигадуєш! це ж танець!” Але коли побачили фото, де він верхи на вороному коні, чи з луком, чи веслує в човні, одразу ж змінили думку.
Мені і самому було б цікаво спробувати козацького життя, - жити у наметі на свіжому повітрі, прокидатися на світанку... (2009р)
 
Пушкар Олена м.Харків:
 
Загальне враження про «Козацьку фортецю» гарне. Дуже вам дякуємо! Враження про курінних Наталку та Олександру захоплення. Найбільше прикрощів  викликала ранкова побудка. Олесі  сподобалися усі  заходи, які  там проводилися, особливо Велика гра та пошуки скарбів. Зараз донька співає  таборових  пісень, тримає  на столі  ляльку-мотанку, декілька разів намагалася заплести мені  косу-колосок. Каже відкладати гроші, щоб  поїхати в табір наступного року. Я вважаю, що в програму таборування також необхідно включити обливання холодною водою, для загартувати дітей. (2009р)
 
Ірина
 
Дуже вдячні людям, які думають про дітей! Велика подяка засновникам та всім, хто вчив дітей любити свій рідний край, тим хто жив разом з дітьми в "Козацькій фортеці" (в дитячому таборі)!!! Був наш хлопець в різних дитячих таборах, але в фортеці сподобалось найбільше. Спочатку було важко, але згодом він зрозумів правила і почав отримувати задоволення від козацьких вправ та забав. Жаліємо тільки про те, що попали на останню зміну. Місце для табору не можна знайти краще!! Це та мальовнича Україна про яку співають в піснях, описують у віршах, малюють на картинах! Неможна надивитися!!!
Спасибі велике Тарасу Вікторовичу,Олександру Ігоровичу та Олексію Олександровичу!!! Табір
хлопчачій, а ці діти слухали їх, більш того, хочуть бути схожими на них, на
справжніх козаків!  (2009р)
 
Набока Андрій
 
Дякуємо. Наша дитина в захваті! Дуже хоче поїхати наступного року. За його думкою, це найкращий табір у його житті. Я, як батько, побачив великі зміни в характері сина і дуже вдячний вам за це. Миколка став дуже впевненим в собі, цілеспрямованим, захопленим Україною та її історією. Я вважаю, що ви робите дуже корисну
справу! Окрема подяка Тарасу Вікторовичу, спілкування з яким залишило цікаві спогади у сина.
 До зустрічі наступного року!(2009р)
 
Ledi (форум м.Кременчук)
 
Вперше я дізналася про цей табір у 2006 році й запав він мені в душу перш за все тим, що там навчали мистецтву бою гопака. Це здавалось мені нереальним і водночас цікавим. Спочатку ми вирішили на сімейній нараді (в минулому році) віддати дитину до табору "Сонячний", бо він близько і завжди можна за 20 хвилин доїхати до дитини, якщо щось піде не так. Але всі 20 днів пройшли непомітно - дитина додому не просилась, не плакала і була досить самостійною, щоб поїхати кудись далі, ніж передмістя Кременчука. В цьому році подали заявку, через інтернет і отримали відповідь - правила табору, рахунок куди перераховувати кошти та список необхідних речей.
Особливий шок викликав «виступовий однострій», але шаровари та пояс можна було замовити за 100 грн. у організаторів табору, а сорочку довелося шити самим. Оскільки вишивати було вже пізно вийшли із ситуації нашивши замість вишивки канву стилізовану під українську вишивку.
В таборі п"ять змін по 10 днів (за бажанням перебування дитини можна продовжити на другу зміну).
Сина можна було зразу ж відвести до табору, але подумавши - ми вирішили їхати з Києва - там проходив збір дітей, які їхали до табору автобусом - ціль цього дійства - за три години автобусом дитина познайомиться із іншими дітьми і встигне знайти друзів. Як пізніше з"ясувалось - доїхати до табору рейсовим автобусом проблематично, тому щоб подивитись, як там в таборі довелося їхати машиною. На перші ж вихідні ми знялися з міста та поїхали шукати с. Плескачівку. Добре, що взяли карту, але без допомоги місцевих жителів, в партизанському краї - ми б ніколи не знайшли цього села. Заїжджаєш в одне село, а коли запитуєш у когось, кого випадково побачиш у дворі - і чуєш у відповідь - що це вже навіть не друге, а третє село. Кульмінацією нашої поїздки став момент - коли ми серед поля-городу ( захотілося нам зрізати шлях) - виїхавши на гірку - втрьох сказали одне і теж - " Широка страна моя родная"... Поплутавши в самому селі ми виїхали до красивого озера.
Піднявшись на гору - ми побачили з десяток великих наметів і моєю першою думкою було - о жах...... переборовши це почуття , ми побачили дітей. Там була і моя дитина ... Спочатку він не повірив своїм очам , а потім побіг до нас ... Прийняли нас в таборі добре і з радістю розповідали про табір, дозволили все подивитись і навіть для фотографій винесли довбню, меч  та топорик. Оскільки в таборі дисципліна ми попали на розбір "польотів" - дітей за провини карають. Хтось забув одяг не в тому місці де треба, хтось насмітив. Карають віджиманням, присіданням та прибиранням куренів. Малий додому не дуже рвався, бо це навіть не обговорювалось. Наш хрещеник теж захотів залишитись в таборі про що ми тут же домовились, заплатили і дитина дуже щаслива залишилась там. До цього хлопчик ще ніколи не бував в таборах, йому було важкувато - але це звична реакція дитини на дисципліну та порядок. Забігаючи на перед скажу - мій син зайняв друге місце зі стрільби з лука, а хрещеник у змаганнях на конях. Їм дали нашивки. А ще завдяки цьому зросло їх почуття особистої гідності. Скільки радості було в дитина коли вона говорила про цю перемогу! Мобільні телефони там заборонені, телебачення немає - тому ми мобільний забрали відразу - все одно їх забирали старшини, та й немає де їх ставити на зарядку. Дзвонили ми кожного вечора з 20.00 до 22.00 старшому по куреню. На розмови давали 2-3 хвилини.
В таборі варили справжню козацьку кашу. До речі про їжу - перші три дні домашні діти майже нічого не їдять, бо годують їх стравами , які були прийняті в козаків. Зате дома потім їдять майже все.
 
Мої висновки - на наступний рік ми, напевне, знову поїдемо до цього табору, але вже знаючи, що нас чекає. Головне - не брати з собою нічого лишнього - все одно не пригодилося - весь табір син проходив в шароварах та українській сорочці. (2009р).
 
 
Відпочивай по-козацьки!

Головна Про нас Заявка Контакти
Copyright © 2017 Hopak. Всі права захищено.       Розробка сайту 2x3.com